Волейбол сидячи для ветеранів — динамічний командний спорт, у якому фізичне навантаження поєднується з відновленням координації, сили плечового пояса, швидкості реакції та впевненості у власному тілі. Він доступний людям після ампутацій, травм опорно-рухового апарату, поранень і захворювань, отриманих під час служби, але на аматорському рівні до тренувань можуть долучатися й ветерани без встановленої інвалідності. У Сумах і громадах області цей напрям уже переріс формат окремих показових занять: формуються команди, відбуваються спільні тренування, а місцеві ветерани беруть участь у всеукраїнських спортивних ініціативах, — повідомляє редакція новин Сум «Сила Життя».
На майданчику немає поблажок через травму чи протез. Є м’яч, сітка, шість гравців у кожній команді та рішення, які треба ухвалювати за частки секунди. Водночас волейбол сидячи не повинен ставати випробуванням на терпіння болю. Після бойових травм, операцій, ампутацій або тривалої перерви рухове навантаження необхідно дозувати, а програму повернення до спорту — узгоджувати з лікарем фізичної та реабілітаційної медицини, фізичним терапевтом або іншим фахівцем, який знає історію поранення.
Що таке волейбол сидячи і чим він відрізняється від звичайного
Волейбол сидячи виник як адаптована командна дисципліна для людей із порушеннями опорно-рухового апарату. Сьогодні він входить до програми Паралімпійських ігор, має міжнародну федерацію, офіційні класи та затверджені правила.
Гра відбувається на меншому майданчику, ніж класичний волейбол. Його розмір становить 10 на 6 метрів. Сітка також розташована нижче: на міжнародних чоловічих змаганнях її висота дорівнює 1,15 метра, на жіночих — 1,05 метра. У тренувальних ветеранських групах параметри іноді адаптують під склад команди, рівень підготовки та можливості спортивної зали.
У кожній команді на майданчику перебувають шість гравців. Вони переміщуються, спираючись на руки та ковзаючи по підлозі. Через меншу площу поля і низьке положення сітки м’яч часто летить швидше, ніж очікує людина, яка вперше спостерігає за грою. Розіграш може складатися з кількох різких передач, блоку й атаки, між якими майже немає паузи.
Головна технічна особливість полягає в контакті тіла з поверхнею. Під час дії з м’ячем гравець повинен зберігати контакт частиною тулуба — у правилах ідеться про ділянку тіла від сідниць до плечей — із підлогою. Не можна підвестися на ноги, підстрибнути або повністю відірвати таз від майданчика, щоб дістати м’яч.
На відміну від класичного волейболу, у сидячій версії дозволено блокувати подачу суперника. Це робить початок кожного розіграшу значно гострішим. Гравець, який подає, має не лише точно спрямувати м’яч, а й одразу бути готовим до швидкого повернення.
Основні правила волейболу сидячи
Офіційні правила дисципліни формує World ParaVolley. У 2025 році набрала чинності редакція правил на цикл 2025–2028 років. На аматорських заняттях тренери можуть спрощувати окремі елементи, але основна логіка гри залишається незмінною.
Як нараховують очки
Матч зазвичай триває до трьох виграних партій. Перші чотири можливі сети грають до 25 очок, вирішальний п’ятий — до 15. Для перемоги потрібна перевага щонайменше у два очки. Якщо рахунок становить 24:24, партія триває до 26:24, 27:25 або іншого результату з різницею у два очки.
Очко отримує команда, яка:
- приземлила м’яч на половині суперника;
- змусила суперника відправити м’яч за межі майданчика;
- виграла розіграш після порушення правил іншою командою;
- домоглася четвертого дотику суперника;
- змусила опонента торкнутися сітки або неправильно виконати перехід.
Кожна команда має право на три дотики, не враховуючи дозволеного торкання під час блоку. Типова комбінація складається з прийому, передачі та атакувального удару. Однак на перших тренуваннях м’яч нерідко повертають одним або двома дотиками, оскільки головне завдання новачків — навчитися контролювати положення тіла й напрямок передачі.
Подача і розташування гравців
Подачу виконують із-за лицьової лінії. Гравець сидить у зоні подачі та вводить м’яч у гру ударом однієї руки. Після свистка судді він має обмежений час на виконання дії.
Перед подачею команда повинна дотримуватися встановленого порядку розташування. Після отримання права на подачу гравці переходять за годинниковою стрілкою. У ветеранських групах тренер може спочатку не вимагати суворої ротації, щоб учасники зосередилися на безпечному переміщенні та техніці прийому.
Контакт із підлогою
Найчастіше порушення серед початківців — так зване піднімання. Воно виникає, коли спортсмен у момент гри з м’ячем повністю втрачає необхідний контакт тулуба з підлогою.
Людина інстинктивно намагається підвести таз, спертися на стопу або коліно, особливо якщо раніше грала у звичайний волейбол. Тому тренування починають із повільних переміщень: уперед, назад, убік і по діагоналі. Гравець вчиться не тягнутися за кожним м’ячем верхньою частиною тулуба, а спочатку займати правильну позицію.
Водночас короткочасна втрата контакту може допускатися в окремих захисних ситуаціях за межами передньої зони, якщо гравець рятує м’яч і не виконує атакувальний удар. Тлумачення таких епізодів належить судді, тому для перших занять достатньо простого принципу: під час передачі, атаки або блоку таз і частина тулуба мають залишатися на підлозі.
Хто може тренуватися
На офіційних міжнародних турнірах спортсмени проходять класифікацію. У волейболі сидячи діють класи VS1 та VS2, які враховують те, наскільки порушення впливає на виконання специфічних для гри рухів. До кваліфікованих порушень можуть належати ампутації, зниження м’язової сили, обмеження пасивного діапазону рухів, різниця довжини кінцівок та окремі неврологічні стани.
Для участі у звичайному тренуванні спортивна класифікація переважно не потрібна. Команди ветеранів часто мають змішаний склад: люди після ампутацій, мінно-вибухових травм, ушкоджень суглобів, хребта чи периферичних нервів тренуються разом із побратимами без виражених рухових обмежень.
Ця відкритість має практичний сенс. Для повноцінного заняття потрібна група, а для гри — щонайменше кілька людей із кожного боку. У громадах, де ветерани живуть далеко один від одного, жорсткі критерії допуску могли б зробити регулярні тренування неможливими.
Остаточне рішення про безпечність навантаження ухвалюють не за статусом інвалідності, а за станом здоров’я. Ветеран може не мати формально встановленої інвалідності, але потребувати серйозних обмежень через наслідки контузії, операції на хребті, серцево-судинне захворювання або хронічний біль. І навпаки, людина з ампутацією після завершеної реабілітації може витримувати високе спортивне навантаження.
Яке навантаження дає волейбол сидячи
З боку може здаватися, що сидяче положення суттєво полегшує гру. Насправді навантаження у волейболі сидячи концентрується на м’язах і суглобах, які у повсякденному житті не завжди працюють із такою інтенсивністю.
Під час переміщень активно залучаються плечовий пояс, трицепси, м’язи передпліччя, грудей, спини та живота. Спортсмен багаторазово переносить вагу тіла на долоні, різко змінює напрямок, гальмує рух і знову прискорюється. Під час передачі, подачі й атаки до цього додаються швидкі рухи плеча над головою.
Для ветеранів після травм нижніх кінцівок така модель може бути зручною, оскільки зменшує ударне навантаження на коліна, гомілковостопні та кульшові суглоби. Проте це не означає, що нижня частина тіла взагалі не працює. Положення таза, мобільність кульшових суглобів, стан кукси, протеза та післяопераційних рубців прямо впливають на комфорт і швидкість переміщення.
Що розвивають регулярні заняття
Волейбол сидячи тренує не одну ізольовану групу м’язів, а складний руховий ланцюг. Гравцеві потрібно побачити траєкторію м’яча, оцінити позицію партнерів, переміститися, стабілізувати тулуб і виконати точний рух руками.
Регулярні заняття можуть сприяти розвитку:
- сили й витривалості м’язів плечового пояса;
- стабільності тулуба;
- координації рухів рук та очей;
- швидкості реакції;
- просторового орієнтування;
- навичок командної взаємодії;
- загальної толерантності до фізичного навантаження.
Психологічна складова не менш значуща. На тренуванні людина повертається в середовище, де її сприймають не як пацієнта або отримувача допомоги, а як гравця з конкретною позицією та відповідальністю перед командою. Помилка не стає приводом для співчуття: її розбирають так само, як у будь-якому іншому спорті.
Командний формат також допомагає відновлювати довіру до людей, планувати спільні дії та знову відчувати себе частиною групи. Однак не слід перетворювати спорт на універсальний метод психологічного лікування. Він може підтримувати відновлення, але не замінює роботу з психологом або психотерапевтом, коли така допомога потрібна.
Коли перед стартом потрібна консультація лікаря
Після легкої розминки здорова людина може спробувати базові вправи без складного обстеження. Проте ветеранові після поранення, тривалої госпіталізації або операції краще спочатку обговорити навантаження з лікарем фізичної та реабілітаційної медицини.
Особливої уваги потребують:
- незавершене загоєння рани або післяопераційного шва;
- біль, подразнення чи набряк кукси;
- нестабільність плечового, ліктьового або променево-зап’ясткового суглоба;
- наслідки черепно-мозкової травми, запаморочення чи порушення рівноваги;
- грижі, переломи або операції на хребті;
- виражений нейропатичний біль;
- серцеві захворювання, неконтрольований тиск або задишка;
- епілептичні напади;
- гостре погіршення психічного стану;
- приймання препаратів, що впливають на координацію та швидкість реакції.
Консультація потрібна не для формальної заборони спорту, а для визначення робочих меж. Фахівець може рекомендувати коротші тренування, уникнення різких рухів над головою, захист кукси, іншу посадку або додаткові вправи для стабілізації плеча.
Ознаки, за яких тренування треба зупинити
Звичайна м’язова втома наростає поступово і зменшується після відпочинку. Небезпечні симптоми часто виникають раптово або мають незвичний характер.
Тренування слід припинити, якщо з’явилися гострий біль у грудях, виражена задишка, потемніння в очах, раптова слабкість, порушення координації, сильний головний біль або нудота. Окремої оцінки потребує різкий біль у плечі, відчуття нестабільності суглоба, нове оніміння руки, кровоточивість, пошкодження шкіри кукси чи збільшення набряку.
Не варто «догравати партію», щоб не підвести команду. У ветеранському спорті відповідальність перед партнерами починається з чесної оцінки свого стану.
Як підготувати тіло до першого тренування
Перше заняття не повинно бути повноцінним матчем на п’ять сетів. Для людини, яка довго не тренувалася, навіть 20–30 хвилин переміщень сидячи можуть створити незвичне навантаження на зап’ястки, плечі та м’язи живота.
Оптимальний вступний формат складається з розминки, освоєння пересування, простих передач у парах та короткої гри на зменшеному майданчику. Загальна тривалість може становити 40–60 хвилин, але інтенсивна частина для новачка має бути значно коротшою.
Розминка перед грою
Розминку починають із дихання та легких рухів шиєю, плечима й лопатками. Потім виконують обертання передпліч, кистей, контрольовані згинання та розгинання ліктів. Рухи не мають викликати гострого болю.
Наступний етап — підготовка тулуба: обережні повороти, нахили, перенесення ваги з однієї сідничної ділянки на іншу. Для людини після ампутації або операції важливо переконатися, що положення не створює надмірного тиску на чутливу зону.
Після цього переходять до специфічної частини: кілька коротких переміщень уперед і назад, ковзання вправо та вліво, зупинки за командою тренера. Лише коли рух стає контрольованим, додають м’яч.
Захист долонь, пальців і шкіри
На звичайній спортивній підлозі долоні постійно контактують із поверхнею. Через це можуть з’явитися потертості, мозолі або біль у зап’ястках. Деякі гравці використовують спортивний тейп, еластичні напульсники або тонкі рукавички, але такі засоби не повинні погіршувати контроль м’яча.
Одяг має закривати ділянки, які ковзають по підлозі, але не сковувати рухів. Підійдуть спортивні штани або шорти з міцної тканини. Шви, блискавки та тверді декоративні елементи можуть натирати шкіру.
Ветеранам із порушеною чутливістю потрібно оглядати шкіру після кожного заняття. Якщо людина гірше відчуває тиск або температуру, пошкодження може залишатися непомітним до моменту, коли виникне виражене запалення.
Як поступово збільшувати навантаження
Повернення до спорту краще оцінювати не за кількістю виграних партій, а за реакцією організму протягом наступних 24–48 годин. Якщо після заняття біль різко посилюється, порушується сон, з’являється набряк або людина втрачає звичну побутову активність, навантаження було надмірним.
На першому етапі достатньо одного-двох тренувань на тиждень із перервою для відновлення. Згодом можна збільшувати тривалість ігрових відрізків, кількість переміщень і складність передач. Не потрібно одночасно підвищувати всі параметри.
Практична схема може виглядати так:
| Етап | Основне завдання | Орієнтовний формат |
|---|---|---|
| Перші 1–2 заняття | Освоїти посадку і переміщення | Розминка, передачі в парах, короткі вправи |
| 3–5 заняття | Навчитися приймати й спрямовувати м’яч | Вправи трійками, подача, гра 3 на 3 |
| 6–10 заняття | Зрозуміти позиції та ротацію | Короткі сети, тактичні завдання |
| Після адаптації | Розвивати швидкість і командну гру | Повноцінні тренування та матчі |
Це не медичний протокол і не жорсткий календар. Людина після тривалої реабілітації може залишатися на першому етапі кілька тижнів. Інший ветеран із хорошою загальною підготовкою швидко перейде до повноцінної гри.
Техніка переміщення без перевантаження плечей
Початківці часто намагаються тягнути все тіло лише руками. Через це плечі швидко втомлюються, а рух виходить повільним. Ефективне переміщення потребує роботи тулуба, перенесення ваги та правильного положення долонь.
Щоб зміститися праворуч, гравець трохи переносить вагу вліво, ставить праву долоню ближче до таза, відштовхується й одночасно повертає корпус. Для руху назад руки розташовують за тулубом, але не надто далеко, щоб не створювати небезпечного розгинання плеча.
Тренер має звертати увагу не лише на швидкість. Якщо спортсмен підіймає плечі до вух, затримує дихання, постійно падає на одну руку або після кожного руху відчуває біль, техніку потрібно спростити.
Важливо навчитися зупинятися. На слизькій підлозі тіло продовжує рух за інерцією, і гравець може зіткнутися з партнером або потрапити під сітку. Контрольоване гальмування — така сама навичка, як прийом м’яча.
Подача, прийом і передача для початківців
Першою технічною метою має бути стабільна передача, а не сильний удар. У сидячому положенні гравцеві складніше компенсувати неточність ногами, тому вирішальними стають позиція тулуба й кут передпліч.
Під час нижньої передачі руки з’єднують перед собою, лікті випрямляють, а м’яч приймають центральною частиною передпліч. Не потрібно різко махати руками. Напрямок задають нахилом платформи та контрольованим рухом тулуба.
Верхня передача потребує стабільної роботи пальців і плечей. Її краще відпрацьовувати після того, як гравець навчився безпечно утримувати посадку. Людям із травмами кисті, ліктя або плеча тренер може запропонувати іншу техніку.
Подачу новачкам варто починати з короткої дистанції. Спочатку завдання полягає в тому, щоб перевести м’яч через сітку без болю та втрати рівноваги. Сила приходить після того, як рух стає повторюваним.
Яким має бути тренер із волейболу сидячи
Досвід у класичному волейболі корисний, але недостатній. Тренер ветеранської групи повинен розуміти особливості адаптивного спорту, уміти змінювати вправи та не вимагати однакової техніки від людей із різними травмами.
На першій зустрічі тренер має запитати не лише про спортивний досвід, а й про обмеження рухів, операції, біль, стан шкіри, використання протеза та рекомендації реабілітаційної команди. Медичні подробиці не повинні обговорюватися перед усією групою без згоди людини.
Ознаки відповідального підходу:
- тренування починається з розминки;
- вправи мають кілька рівнів складності;
- новачка не змушують одразу грати повний матч;
- тренер реагує на біль, а не закликає його ігнорувати;
- у залі є аптечка та зрозумілий порядок дій при травмі;
- навколо майданчика немає предметів, об які можна вдаритися;
- склад команди формується без приниження чи надмірної опіки.
Насторожити мають обіцянки «вилікувати спортом», тиск через відмову від вправи, висміювання фізичних обмежень або вимога тренуватися без попереднього огляду після серйозної операції.
Як знайти команду з волейболу сидячи у Сумах
У Сумах напрям адаптивного спорту для ветеранів уже має практичну основу. У квітні 2025 року в місті відбулося відкрите тренування з волейболу сидячи, організоване ветераном ЗСУ Миколою Заріцьким. Згодом на Сумщині проводили спільні заняття для ветеранів із різних громад, зокрема в Лебедині.
Сумська команда виступає під назвою «Незламні Суми» та пов’язана з ветеранським простором «Ветеран ПРО: Сумщина». За повідомленнями місцевих медіа, спочатку на тренування приходили п’ять-шість людей, а згодом сформувалася стабільна група, якої вистачало для кількох ігрових складів.
Розклад і місце занять можуть змінюватися через доступність залів, виїзні турніри та безпекову ситуацію. Тому ветеранові не слід орієнтуватися на старий допис у соціальній мережі як на остаточний графік. Краще зв’язатися з організаторами безпосередньо та уточнити:
- де відбудеться найближче тренування;
- чи приймають новачків;
- чи потрібна довідка або рекомендація лікаря;
- яке спорядження взяти;
- чи доступний зал для людини на кріслі колісному;
- чи є можливість приїхати на пробне заняття без участі у грі.
Центр учасників бойових дій у Сумах
Першою точкою звернення може бути Центр учасників бойових дій Сумської міської ради. Установа розташована за адресою: вулиця Герасима Кондратьєва, 165/71, Суми.
Контакт рецепції: 050 107 94 53. На офіційній сторінці також зазначено номер психолога: 093 107 94 53 та електронну адресу centrubd@ukr.net.
Центр працює не лише як місце соціального консультування. Ветерани можуть отримати інформацію про реабілітацію, психологічну підтримку, заняття та місцеві ініціативи. Перед візитом доцільно зателефонувати, оскільки перелік послуг, години прийому та порядок запису можуть змінюватися.
Актуальні матеріали про здоров’я, соціальну підтримку й відновлення ветеранів публікує сайт atocentr.sumy.ua. Через Центр можна уточнити, хто координує спортивні групи, де працюють фізичні терапевти та які адаптивні заняття доступні в конкретний період.
«Ветеран ПРО: Сумщина»
Для пошуку команди також варто звернутися до комунального закладу Сумської обласної ради «Ветеранський простір “Ветеран ПРО: Сумщина”». Саме представники цього простору брали участь в організації тренувань із волейболу сидячи та залученні ветеранів із громад області.
Актуальні оголошення про набір до команди «Незламні Суми», спільні тренування та виїзні зустрічі з’являються на сторінках ветеранського простору. Оскільки час і локація можуть змінюватися, контакт краще шукати через офіційні сторінки установи або через Центр учасників бойових дій.
Ветеранові з Лебедина, Охтирки, Тростянця, Конотопа, Ромен, Шостки чи іншої громади не обов’язково одразу їздити до Сум кілька разів на тиждень. Спільне тренування може стати першим кроком до створення локальної групи. Для початку достатньо спортивної зали, м’яча, мобільної сітки, тренера та кількох постійних учасників.
Що робити, якщо команди поблизу немає
Відсутність готової секції не означає, що заняття неможливі. Багато ветеранських команд починалися з кількох людей, які домовилися про одну годину в шкільній або комунальній спортивній залі.
Ініціативній групі варто звернутися до місцевої ради, відділу молоді та спорту, ветеранського простору, центру фізичної культури населення або спортивної школи. У зверненні краще сформулювати конкретний запит: не «підтримайте ветеранів», а «надайте спортивну залу щосереди з 18:00 до 19:30 для тренувань групи з волейболу сидячи».
Для початку не обов’язково купувати професійне обладнання. Можна використати стандартний волейбольний м’яч, а сітку опустити до потрібної висоти. Водночас кріплення повинні бути безпечними, а стійки — захищеними м’якими накладками.
Координатору групи потрібно заздалегідь визначити:
- хто відповідає за доступ до зали;
- хто проводить тренування;
- як учасники повідомляють про відсутність;
- де зберігається обладнання;
- хто має контакти екстрених служб;
- як організувати транспортування ветеранів із сусідніх громад.
Після формування стабільної групи можна запрошувати досвідченого тренера на окремі заняття, проводити товариські матчі та подаватися на місцеві програми підтримки ветеранського спорту.
Змагання та можливості для ветеранів
В Україні волейбол сидячи дедалі частіше з’являється в програмах ветеранських турнірів. У 2025 році відбулися всеукраїнські змагання серед ветеранів і військовослужбовців, а у 2026 році триває чемпіонат України серед учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Дисципліна також входить до програми Invictus Games. У лютому 2025 року українська збірна здобула бронзову нагороду у волейболі сидячи на Іграх Нескорених у Канаді. Це стала перша командна медаль України в історії її виступів на цих змаганнях.
Для участі у відборі чи офіційному чемпіонаті можуть знадобитися документи, медичний допуск і підтвердження статусу. Умови конкретного турніру потрібно перевіряти в положенні організатора. Не варто заздалегідь купувати квитки або планувати поїздку лише на підставі неофіційного допису.
Водночас змагання не мають бути обов’язковою метою. Для частини ветеранів найціннішим результатом стає регулярність: двічі на тиждень вийти з дому, зустріти команду, провести годину без ролі пацієнта й повернутися з відчуттям виконаної роботи.
Як підтримати ветерана, який уперше приходить у команду
Перший візит до спортивної групи може бути складнішим, ніж саме тренування. Людина не знає, як відреагують на протез, шрами, повільні рухи, необхідність робити паузи або небажання розповідати про поранення.
Команді варто уникати двох крайнощів: демонстративного співчуття та вимоги негайно довести свою витривалість. Найкращий формат — чітко пояснити правила, показати роздягальню й майданчик, познайомити з партнерами та дати можливість спостерігати або виконати лише кілька вправ.
Рідним не потрібно тиснути фразами на кшталт «тобі треба розвіятися». Корисніше запропонувати практичну допомогу: знайти контакт тренера, підвезти на перше заняття або забрати після тренування.
Сам ветеран має право не пояснювати команді всі медичні подробиці. Тренерові достатньо знати ті обмеження, які впливають на безпеку вправ.
FAQ
Чи можна грати у волейбол сидячи без інвалідності?
Так. На аматорських тренуваннях часто грають ветерани без встановленої інвалідності, родичі, волонтери та тренери. Офіційні міжнародні змагання мають окремі вимоги до спортивної класифікації, але для пробного заняття вона зазвичай не потрібна.
Чи потрібно знімати протез перед тренуванням?
Це залежить від типу протеза, рівня ампутації, стану кукси та рекомендацій фахівця. Частина спортсменів грає без протеза, інші залишають його або використовують спеціальне рішення. Протез не повинен травмувати самого гравця, партнерів чи покриття майданчика.
Чи підходить волейбол сидячи після травми хребта?
У деяких випадках підходить, але рішення залежить від рівня й стабільності ушкодження, наявності болю, неврологічних симптомів та здатності безпечно сидіти й переміщуватися. Перед початком потрібна консультація лікаря фізичної та реабілітаційної медицини або фізичного терапевта.
Скільки триває тренування для новачка?
Загальне заняття може тривати близько години, але новачкові не обов’язково виконувати всю програму. Перші інтенсивні відрізки можуть тривати лише кілька хвилин із достатніми паузами. Орієнтиром є не час, а якість рухів і реакція організму після заняття.
Де записатися на волейбол сидячи у Сумах?
Почати можна зі звернення до Центру учасників бойових дій Сумської міської ради за адресою: вул. Герасима Кондратьєва, 165/71. Телефон рецепції: 050 107 94 53. Також слід уточнювати набір у команду «Незламні Суми» через ветеранський простір «Ветеран ПРО: Сумщина».
Висновок
Волейбол сидячи у Сумах уже не є маловідомою демонстраційною дисципліною. На Сумщині сформувалося коло ветеранів, тренерів і фахівців, які розвивають цей напрям, проводять заняття та організовують зустрічі між громадами.
Починати варто не з купівлі форми чи планів на чемпіонат, а з одного дзвінка організаторам і чесної оцінки свого стану. Перше тренування може складатися лише з розминки та кількох передач. Цього достатньо, щоб зрозуміти, як тіло реагує на новий рух і чи комфортно людині в команді.
Спорт не скасовує наслідків поранення, але дає простір, де вони перестають визначати кожну дію. На майданчику важливі точність передачі, швидкість рішення, готовність підстрахувати партнера й знову вступити в гру після програного очка.
Більше новин Сум, України та світу, аналітики, матеріалів про здоров’я та життя під час війни читайте на сайті «Сила Життя». Також може бути корисним матеріал: Піклбол для ветеранів: чому цей спорт набирає популярність і як тренуватись